Доводимо до Вашого відома, що вартість утримання однієї дитини з бюджету міста в 2019 році становила 19 484 грн.


Увага!

На 1 вересня 2020 року ЗДО буде набирати таку кількість дітей:

  • 2 групи дітей 3-го року життя
  • 1 групу дітей 4-го року життя
Реєстрація на чергу в ДНЗ

Управління освіти м.Рівне

Інфоцентр управління освіти

Матеріали вчителям та учням

Архів

Поліомієліт та його профілактика

Щеплення поліомієліт

До уваги батьків!

Проводиться додаткова загальна вакцинація проти поліомієліту, у зв’язку з підвищенням захворюваності на поліомієліт.

Просимо вас поставитися до вакцинації відповідально та зберегти своїх дітей від хвороби!

Про небезпеку цієї хвороби, ви можете дізнатися у статті на нашому сайті.

Щеплення поліомієлітПоліомієліт (дитячий спи­нномозковий параліч) — гос­тра вірусна інфекція, що ха­рактеризується ураженням не­рвової системи (переважно сі­рої речовини спинного мозку), а також запальними змінами слизової оболонки носоглотки й кишечнику. Для нього хара­ктерним є поліморфізм кліні­чного перебігу та висока інвалідизація.

У період до початку прове­дення вакцинації паралітичний поліомієліт був чи не однією з найзагрозливіших хвороб, оскільки вражав тисячі та де­сятки тисяч людей, головним чином дітей до 5 років, з яких близько 10% помирали, а 40% ставали інвалідами.

Хоча існують безперечні докази того, що поліомієліт іс­нував ще в давні часи, пе­рший достовірний його опис датується 1772 роком і пов’язаний із бібліографічни­ми даними Вальтера Скотта, який захворів на паралітичний поліомієліт у віці одного року і на все життя залишився ін­валідом. Саме поліомієліт став причиною інвалідності Фран­кліна Рузвельта, президента Сполучених Штатів Америки.

Навіть наприкінці 1980-х ро­ків щорічно у світі інвалідами внаслідок перенесеного по­ліомієліту залишалися близь­ко 300 тисяч дітей. Незважаючи на те, що сього­дні 3 із 6 регіонів Всесвітньої Організації Охорони Здоров’я (ВООЗ), зокрема і Європейсь­кий регіон, визнано вільними від циркуляції «дикого» поліовірусу, проблема поліомієліту не тільки не втратила актуальності, а, навпаки, набула ще більшо­го значення. Це пов’язане з на­явним ризиком завезення «ди­кого» поліовірусу з тих терито­рій, що досі залишаються ен­демічними з цієї інфекції (Ін­дія, Пакистан, Афганістан, Нігерія тощо), та за сприятливих умов — подальшого пошире­ння серед населення країни.

Цілком очевидним є те, що для запобігання пошире­нню «дикого» вірусу необ­хідно підтримувати високий (не менше 95%) рівень охо­плення щепленнями тих ві­кових груп населення, імуні­зацію яких передбачено чи­нним в Україні календарем щеплень, а саме наказом МОЗ України № 48 від 03.02.2006 року «Про поря­док проведення профілакти­чних щеплень в Україні та контроль якості й обігу ме­дичних імунобіологічних препаратів».

Крім того, з ме­тою не пропустити випадок поліомієліту, необхідно ре­тельно виявляти і обстежу­вати всіх хворих з гострими в’ялими паралічами. Саме чітке дотримання пе­рерахованих вище заходів є основою запобігання пове­рнення поліомієліту в регіони, вільні від циркуляції «дикого» вірусу.

ЕТІОЛОГІЯ

Збудником захворювання є поліовірус, який за сприятли­вих умов може зберігатися в зовнішньому середовищі до 3—4 місяців, добре перено­сить заморожування, висушу­вання, не втрачає життєзда­тності у фекаліях, стічних во­дах, залишається на овочах і в молоці.

Поліовірус гине під час кип’ятіння, під впливом ультрафіолетового опромі­нення та дезінфекційних за­собів. Розрізняють три серотипи вірусу (типи 1, 2, 3). Найчасті­ше причиною захворювання є поліовірус типу 1.

Вірус може бути виділений зі слизової оболонки носоглотки хворих у гострій стадії хвороби, здо­рових вірусоносіїв, тих, хто одужує, а також із випоро­жнень хворих.

ЕПІДЕМІОЛОГІЯ

У період до початку прове­дення щеплень єдиним дже­релом інфекції була людина, особливо хворі з легкими й стертими клінічними форма­ми. Кількість останніх значно перевищувала кількість хво­рих з клінічно вираженими формами поліомієліту.

Хворі­ли переважно діти до 10 ро­ків (60—80% захворювань припадає на дітей віком до 4 років). Механізм передачі збудника — фекально-оральний, але ймовірна також передача вірусу краплинним шляхом протягом 1-го тижня захворювання. Основним способом поширення інфе­кції був безпосередній або опосередкований контакт із хворим (через руки, носові хустинки, одяг, постільну бі­лизну тощо).

На даний момент актуаль­ною є проблема вакцино-асоційованого паралітичного по­ліомієліту (ВАПП), оскільки чинний календар щеплень передбачає отримання ко­жною дитиною віком до 14 років 4 доз оральної поліомієлітної вакцини. Це зумовлює поширення вакцинних поліовірусів серед населення та не виключає ризику виникне­ння ВАПП в осіб, яких не бу­ло вакциновано проти полі­омієліту.

Введення двох пе­рших доз інактивованої поліомієлітної вакцини (ІПВ) в З та 4 місяці дало можливість у подальшому запобігати ВАПП.

ПАТОГЕНЕЗ

Вхідними воротами збудни­ка інфекції є слизова оболонка рота та глотки. Під час інкуба­ційного періоду вірус розмножується в епітелії та лімфоїдних утвореннях глотки й тонко­го кишечнику, потім проникає в кров і досягає нервових клі­тин.

КЛІНІКА

Інкубаційний період триває в середньому 5—12 днів (від 2 до 35 днів). Перші симптоми захворювання проявляються підвищеною температурою, втомою, головним болем, ну­дотою, ригідністю м’язів шиї та болем у кінцівках.

Розрізняють дві форми поліомієліту: непаралітична та паралітична. Непаралітична форма пере­бігає у вигляді так званої «ма­лої хвороби» (абортивна фо­рма), яка проявляється коро­ткочасною лихоманкою, ката­ральними (кашель, нежить, біль у горлі) та диспептичними явищами (нудота, блювота, рі­дкі випорожнення).

Усі клінічні прояви зникають зазвичай про­тягом кількох днів. Іноді за нею настає тимчасо­ве поліпшення стану хворого зі зниженням температури, або хвороба одразу переходить у другу фазу — «велику хворо­бу», коли головний біль більш виражений і супроводжується болем у спині, кінцівках, підви­щеною стомлюваністю м’язів. За відсутності паралічів хворий видужує. Препаралітична стадія триває протягом 1—2 тижнів.

У розвитку паралітичного поліомієліту (1-5% від усіх випадків захворювання в довакцинальний період) виділяють чотири стадії:

  • препаралітична
  • паралітична
  • відновна
  • стадія залишкових явищ.

Захворювання починається гостро зі значного підвищення температури тіла. Протягом пе­рших трьох днів спостерігаєть­ся головний біль, нездужання, нежить, фарингіт, можливі шлунково-кишкові розлади (блювота, розлади кишечнику).

Після 2-4 днів нормальної те­мператури спостерігається її підвищення з різким погірше­нням загального стану. У де­яких хворих період апірексії мо­же бути відсутнім. Температу­ра тіла підвищується до 39-40°С, посилюється головний біль, з’являються біль у спині й кінцівках, виражена гіпересте­зія, сплутана свідомість та менінгеальні симптоми. Може спостерігатися зниження м’язо­вої сили й сухожильних рефле­ксів, судомні посмикування, сі­пання окремих м’язів, тремор кінцівок тощо.

Препаралітична стадія триває 3—5 днів. Поява паралічів зазвичай відбувається протягом кількох годин. Характерні в’ялі (пери­ферійні) паралічі зі зниженням тонусу м’язів, обмеженням або відсутністю активних рухів, су­хожильних рефлексів. Уража­ються в основному м’язи кінці­вок (частіше — ноги).

У деяких випадках розвивається параліч м’язів тулуба та шиї. Виділяють кілька форм па­ралітичного поліомієліту, зале­жно від переважної локаліза­ції ураження нервової системи:

  • спінальна (в’ялі паралічі кі­нцівок, тулуба, шиї, діафра­гми);
  • бульбарна (порушення ко­втання, мовлення, дихання, се­рцевої діяльності);
  • понтинна (ураження ядра лицьового нерва з парезами мімічної мускулатури);
  • енцефалітична (загально-мозкові явища та осередкове ураження головного мозку);
  • змішана (множинні осере­дки ураження).

Найбільш тяжкими ураже­ннями є параліч дихальних м’язів і діафрагми, ушкодже­ння довгастого мозку, які при­зводять до важких розладів ди­хання й кровообігу. Частіше хворі гинуть від порушення ди­хання. Загалом паралітична ста­дія триває від кількох днів до 1—2 тижнів. Відновлення фун­кцій паралізованих м’язів спо­чатку відбувається швидко, а потім сповільнюється. Відно­вний період може тривати від кількох місяців до 1—3 років. Стадія залишкових явищ ха­рактеризується стійкими в’яли­ми паралічами, атрофією м’язів, контрактурами та де­формаціями кінцівок і тулуба.

ПРОФІЛАКТИКА

Першу безпечну й достат­ньо ефективну вакцину розро­бив Дж. Солк, вона складаєть­ся з убитих вірусів усіх трьох імунологічних типів. Масова імунізація населення США па­рентеральною вакциною в 1954-1956 рр. сприяла зни­женню захворюваності. А. Сейбін виготовив живу вакцину, яку можна вводити через рот. У СРСР на основі атенуйованих (ослаблених) штамів Сейбіна було розроблено власну вакцину.

Внаслідок широких наукових досліджень у 1958-1960 рр. було доведено її бе­зпечність та ефективність, пі­сля чого розпочато широку імунізацію населення, що зу­мовило різке зниження за­хворюваності , а в окремих районах припинення її реєс­трації. Інактивована поліомієлітна вакцина (ІПВ), яку застосовують у сучасний період, є безпе­чним та високоефективним препаратом, який сприяє фо­рмуванню довготривалої спе­цифічної імунної відповіді. В Україні вакцину для про­філактики поліомієліту введе­но в національний календар щеплень. Для перших двох щеплень у віці 3 та 4 місяців використовують ІПВ. Для усіх подальших щеплень — з 3-го по 6-те щеплення (5 та 18 мі­сяців, 6 та 14 років) застосо­вують вакцину в краплях (оральна поліомієлітна вакци­на, ОПВ).

За даними моніторингу, в Україні протягом 1999—2008 рр. ОПВ було щеплено понад 20 (20 370 130) мільйонів дітей. Місцевих реакцій не було за­реєстровано, оскільки вакцина вводиться через рот, у вигляді крапель. Частота загальних ре­акцій коливалася в межах від 0,008 до 0,07%, із них сильних — від 0,0001 до 0,035%. За пе­ріод 1999-2006 рр. після ви­користання ОПВ було зареєс­тровано 17 випадків ВАПП, що становить 0,08 на 100 тисяч щеплених.

Протягом трьох останніх років випадки ВАПП не спостерігалися. Протягом 2001-2008 рр. вакциною ІПВ було щеплено понад 4 мільйонів дітей. Ча­стота місцевих реакцій коли­валась у межах 0,04-2,9%, сильних — від 0,0002 до 0,007%; загальних — у межах 0,0004-0,51%, з них сильних — 0,0001-0,004%.

Післявакцинальних ускладнень заре­єстровано не було. За даними досвіду засто­сування вакцин проти полі­омієліту в Україні та багатьох країнах світу, можна зазна­чити, що ці вакцини мають низьку реактогенність та ви­соку імуногенність, що забе­зпечує захист дітей від цієї інфекції. Сам поліомієліт невиліко­вний, але йому можна запо­бігти, адже вакцинація проти поліомієліту може захистити дитину на все життя.

Переглядів: 401

Залишити коментар

Ви повинні зайти щоб залишити коментар

Що відбулося у ДНЗ:
Заходи, присвячені до Першого вересня
Свято осені
Посвята в козачата
Конкурси, що проводяться у садочку
Патріотичне виховання у садочку
Традиційний день іменинника у садочку
Рубрики