Доводимо до Вашого відома, що вартість утримання однієї дитини з бюджету міста в 2017 році становила 16 321,56 грн.


Увага!

На 1 вересня 2019 року дошкільний заклад буде набирати таку кількість дітей:

  • 2 групи дітей 3-го року життя
  • 1 групу дітей 4-го року життя
Реєстрація на чергу в ДНЗ

Управління освіти м.Рівне

Інфоцентр управління освіти

Матеріали вчителям та учням

Архів

«Кусюча» проблема, або Як відучити дитину кусатися

Ситуація, коли хтось із дітей у групі починає кусати інших дітей, а подекуди й дорослих, виникала в роботі чи не кожного вихователя. Хтось намагається самостійно розв’язати проблему, зосереджуючи весь свій педагогічний досвід, а хтось одразу звертається за порадою до практичного психолога: «Зробіть із ним щось, він кусається». Тож поміркуймо, як практичний психолог має допомогти вихователям, відучити «кусючок» від поганої звички і заспокоїти батьків покусаних дітей?

Звісно, кусаються не всі діти, а лише деякі. Проте відучити дитину від цієї поганої звички дуже непросто в будь-якому віці. Аби віднайти шляхи подолання такої поведінки, спершу маємо зрозуміти, чому діти кусаються.

Першопричини кусання

Укуси дво-, трирічної чи трохи старшої дитини доволі сильні й болючі. Тож батьки й педагоги активно шукають шляхи подолання цієї проблеми. Однак, коли кусається малюк у віці 9-15-ти місяців, батьки здебільшого просто усміхаються. Проте й така поведінка має свої причини. Першою причиною є те, що малюк у психологічно напруженій, стресовій ситуації переключається на давню й сильну харчову реакцію — починає смоктати чи жувати, а ці обидві дії починаються з укусу. Такою поведінкою малюк інстинктивно захищає себе від надмірного емоційного напруження. До того ж переключення загальмовує негативні емоції, що виникли в дитини. Другою причиною кусання в цьому віці є активне пізнання світу за допомогою рота — найпершого органу пізнання.

Однак є небезпека, що такий спосіб зняття тривоги або спілкування зі світом міцно зафіксується в поведінці малюка. Аби цього уникнути, батьки мають щодня демонструвати йому свою любов і підтримку, а також розвивати руки дитини та навчати її пізнавати світ за допомогою ручного обстеження.

Чому діти вдаються до кусання

Майже всі випадки кусання дітей у ранньому чи молодшому дошкільному віці є проявом:

  • потреби в емоційній підтримці з боку дорослого;
  • цікавості;
  • захисту або нападу під час спілкування з однолітками.

Потреба в емоційній підтримці

Ситуація, коли дитина кусає когось, аби привернути увагу батьків, під час аналізування у дорослій аудиторії здебільшого викликає подив. Але натомість дорослим варто бути уважними до дитячої поведінки, щоби вчасно й адекватно змінити ситуацію спілкування з дитиною.

Батьки привели Максимка до дитячого садка у два роки вісім місяців. Процес адаптації минув майже без ексцесів. Однак приблизно за п’ять місяців хлопчик раптом почав кусати дітей у групі. Також вихователі помітили, що ввечері, коли батько приходив забирати Максимка, той починав плакати, по кілька раз перепитував, чи залишалась мама вдома, жалівся, що батьки не забирають його з дитячого садка раніше. Якщо ж вихователі скаржилися на поведінку хлопчика, він пильно дивився на батька, а коли той переводив погляд на сина — починав усміхатися. Здавалося б, дивна поведінка хлопчика: батько дивиться на нього або сердито, або засмучено, а він у відповідь радіє. Дитині цього досить, вона домоглася свого — на неї дивляться.

Дитина, яка кусається, не є злою, агресивною чи невихованою. У такий зрозумілий для себе спосіб вона лиш заявляє про своє право на щось

Дитина кусається 3

Зміни у поведінці Максимка пов’язані з народженням у сім’ї другої дитини. Позаяк батьки, особливо мама, тепер більше уваги приділяють немовляті. Брак уваги — любові, тепла, обіймів, спілкування з батьками змушує хлопчика повертати її у такий агресивний спосіб, як кусання. Після розмови з практичним психологом батьки зрозуміли проблему та усвідомили, що вони мають показувати старшому синові свою любов, засвідчувати її, аби Максимко зміг упевнитися в тому, що народження меншого братика не змінило ставлення батьків до нього. Батьки стали більше розмовляти із сином, цікавитися, як пройшов його день у дитячому садку, долучалися до його ігор удома, заохочували будь-яку його допомогу. Дещо змінивши режим дня Максимка вдома, мама стала знову читати йому книжки на ніч. Минув деякий час — і дорослі впевнилися, що були праві і щодо причини появи кусання, і щодо заходів з його подолання.

Та здебільшого, аби привернути увагу батьків до себе, дитина кусає своїх «домашніх».

У дівчинки сталася неприємність: розсипалася щойно збудована башта, згубилося лялькове плаття чи просто стало сумно без мами. І дитина пішла до матусі. Саме в той момент мама була зайнята: і не просто заклопотана, а захоплена процесом приготування вечері, тож не помітила як дитина зайшла до кухні. Розпачу дитини додалося: мама її не помітила. Дівчинка підійшла до мами, обняла за ногу і… вкусила. Звісно, мамина реакція була надзвичайною. Від усіх разом переживань дитина розплакалася. Довго спостерігати, як плаче її донечка, мама не змогла, тож обняла, приголубила її — і, заспокоївшись, дитина пішла продовжувати гратися. Та варто зазначити: за таких обставин дівчинка зробила дещо неправильний висновок. Тож надалі кусання в її поведінці зафіксувалося як ефективний прийом привертання маминої уваги.

Знайти адекватний спосіб розв’язання проблеми кусання у ситуації, коли воно є проявом потреби дитини в емоційній підтримці, — завдання люблячих батьків. Так, дехто з батьків грається з дитиною у гру «Кусючка»: коли дитина намагається вкусити, їй підставляють палець, а потім прибирають його, а на додаток ще й клацають зубами і кривляються. Як наслідок, сміються обоє — і дитина, і дорослий. Інші батьки наголошують на тому, що людей кусають лише злі звірі: «…бо вони за своїми зубами доглядати не вміють, тож зубки у них болять — от вони і кусаються». Отже, дитині пропонують ретельно стежити за своїми зубками. Між тим, головне завдання батьки виконали: переключили увагу дитини на інші дії та наповнили їх значимими й позитивними мотивами та емоціями.

Дворічна дівчинка могла вкусити вдома будь-кого. Мама інтуїтивно використала прийом заміни чи підміни. Його суть у тому, що замість забороненої дії дитині пропонують аналогічну. Тож коли донька намагалася вкусити когось, дорослі запитували: «Хіба можна кусати маму [тата]?», — і самі ж відповідали: «Ні, кусати можна лише сухарик. Його для цього спеціально спекли». Дуже скоро батьки лише запитували, а дівчинка вже сама відповідала: «Маму кусати не мо-о-жна-а! А лише сухарик!».

Батьки дворічного хлопчика скористалися дещо іншим прийомом — надання дії позитивного мотиву. Коли син підкрадався до когось із батьків з явним наміром вкусити, інколи навіть примовляючи: «Кусять, кусять!», — тато чи мама «не чули», «не бачили» і «не розуміли» цього. Натомість вони усміхалися дитині та казали щось на кшталт: «Ти хочеш тата поцілувати? Ах ти моє сонечко, я теж тебе радо поцілую!.. Лише треба обережно, аби зубками не зачепити, бо ж татові буде боляче». І справді, свій первинний намір дитина уже забула, обласкана, вона радісно йде гратися. Мама й тато лагідно всміхаються. Із часом хлопчик перестав кусатися, запам’ятавши головне — до батьків за обіймами й поцілунками можна прийти не лише в розпачі, а й із радістю.

Дитина кусається 2

Якщо ретельно проаналізувати різноманітні ситуації, коли кусання є проявом потреби в емоційній підтримці з боку дорослого, можна зробити висновок: дитина кусається, коли хоче обстояти своє право на батьківську любов.

Обстоюючи свої права чи-то на іграшку, чи-то на увагу батьків, дитина використовує найефективніший, з її погляду, спосіб. Про те, що він не зовсім прийнятний і дуже неприємний, вона не знає. Навчити дитину прийнятних у людському середовищі способів обстоювання своїх прав і бажань мають батьки.

Цікавість

Ще одна причина дитячого кусання — цікавість: «А що буде далі?». Здебільшого така поведінка дитини спровокована надзвичайно сильною реакцією першого покусаного. Дитину вразив той ефект, який спричинила її дія. Тож вона прагне або досягти його ще раз — і тоді зазвичай кусатиме лише одного члена сім’ї чи ту саму дитину в групі, або ж побачити — як реагуватимуть на таку витівку інші, і в такому разі кусатиме щоразу іншого.

Дарина у віці два з половиною роки почала кусати дітей та дорослих. Першого випадку батьки вже не пригадують, однак розповідають про те, що всі реагують по-різному на те, що дівчинка кусається: тато здебільшого сміється, бабуся свариться, і дитина уважно роздивляється обличчя людей. Коли вона намагається вкусити двоюрідних братів-близнюків, старших за неї на півроку, вони починають бігати від дівчинки по всій квартирі. Це викликає в неї захват, і вона починає бігати за хлопчаками, сприйнявши біганину як нову гру.

Байдуже ставлення дорослих до укусів лише додає азарту дитині: «Якщо ти мовчиш, значить я не сильно вкусила. Вкушу-но я сильніше». Тож практичний психолог порадив батькам змінити їхню поведінку. Усі дорослі, які живуть в одному помешканні з Дариною, мали на кожний її намір вкусити або вже на саме кусання реагувати приблизно так: строго і чітко, але спокійно, без зайвих емоцій сказати, що кусатися не можна, адже мамі/тату/бабусі дуже боляче. У такій ситуації дитина отримувала реакцію на свої дії, але не таку, на яку вона очікувала. До того ж реакція усіх дорослих була однакова. Тож дівчинці це дуже скоро набридло. Дарина перестала кусатися, бо їй стало нецікаво.

Захист або напад під час спілкування

Дорослим, а насамперед педагогам, варто пригадати, що дітям раннього та молодшого дошкільного віку властиве так зване «дієве з однолітками мовлення», або мовлення в дії.

Двоє хлопчаків не поділили машинку. Коли один з них майже заволодів іграшкою, інший вкусив його і забрав її собі. Відтоді «переможець» почав кусатися щоразу, за найменшої загрози.

Дитина кусається 1

Дитині у віці півтора чи два-три роки, а подекуди й у чотири, говорити доволі складно, адже її артикуляційний апарат ще недостатньо розвинений. Щоб вербально обстояти своє право на іграшку, коли одноліток намагається її відібрати, маленькій дитині треба скоординувати дії щелеп, язика, губ, пристосувати дихання. От і виходить: поки вона вимовлятиме «Не віддам!» чи «Не забирай!», то іграшку вже й забрали. Саме тому діти в ранньому та молодшому дошкільному віці віддають перевагу дієвій реалізації таких фраз: б’ють, штовхають, кусають тощо. До того ж, укусивши нападника, досягти результату значно легше — він відсмикує руку, а іграшка або інший предмет розбрату залишається в дитини. Через високу результативність такі «агресивні» дії дітей інколи можна спостерігати і в середньому, а то й у старшому дошкільному віці. До речі, стратегія нападу — «Віддай!» — має ту саму основу.

Отже, можемо зробити висновок. Дитина, яка кусається, не є злою, агресивною чи невихованою. У такий зрозумілий для себе спосіб вона лиш заявляє про своє право на іграшку. Це реакція боротьби дитини у ситуації, яка її не влаштовує. А змінити таку ситуацію дитина може лише доступними їй способами.

У ситуації захисту або нападу дитина кусає, бо ще не вміє обстоювати по-іншому свої наміри, бажання тощо. Не вміє, здебільшого, через брак досвіду поведінки за обставин, коли щось забирають, нехтуючи нею, або ж нізащо не віддають.

Як мають діяти дорослі

Помітивши ефективність кусання, дитина швидко й міцно фіксує таку поведінку як результативну. З огляду на це відучувати дитину кусатися надзвичайно складно.

Звісно, і батькам, і педагогам хотілося б, аби діти припинили кусатися миттєво — раз і назавжди. На жаль, домогтися цього не просто. Насамперед слід прийняти думку про те, що кусання дитиною однолітка чи дорослого не є проявом її агресії, та зрозуміти причини кусання. А для цього слід уважно придивитися до тих ситуацій, які завершуються кусанням, а також поведінки дитини в них.

Знайти адекватний спосіб розв’язання проблеми кусання у ситуації, коли воно є проявом потреби дитини в емоційній підтримці, — завдання люблячих батьків

Окрім цього, батькам і педагогам треба збагачувати досвід дитини варіантами розв’язання різних ситуацій, а не лише карати й картати. Нудні повчання дорослих, так само як і голосні сварки, дитина не просто не запам’ятовує — вона їх навіть не чує. Натомість вона запам’ятовує, що її образили — мама на неї кричала. Тому збагачувати досвід дітей доцільно не за допомогою розмов, а завдяки діяльнісним методам, як-от: розігрування тієї чи тієї ситуації і варіантів її розв’язання за допомогою ляльок чи казкових персонажів тощо.

І не варто панікувати — усі маленькі «кусючки» рано чи пізнополишають цю неблагородну справу.

Тетяна ГУРКОВСЬКА, головний редактор журналу «Практичний психолог: Дитячий садок», психолог-консультант, Київ

Переглядів: 1 440

1 коментар “«Кусюча» проблема, або Як відучити дитину кусатися”

Залишити коментар

Ви повинні зайти щоб залишити коментар

Що відбулося у ДНЗ:
Заходи, присвячені до Першого вересня
Свято осені
Олімпійський тиждень
Традиційний день іменинника у садочку
Патріотичне виховання у садочку
Конкурси, що проводяться у садочку
Опитування

Яке ваше бачення ролі дитячого садочка?

Дивитися результат

Loading ... Loading ...
Рубрики